Ушкодження від дії крайніх температур та електричного струму, термічні опіки, перша допомога при хімічних опіках, замерзання, електротравма
Ушкодження від дії крайніх температур та електричного струму
Тепловий та сонячний удари. Температура тіла людини в нормі становить 36-36,9°С з незначними коливаннями залежно від часу доби, прийому їжі, фізичного стану тощо. Коли порушується здатність організму регулювати взаємопов'язані процеси теплоутворення i тепловіддачі, температура тіла підвищується або знижується. Максимальна температура тіла, яку переносить людина, становить 42-43°С, мінімальна - 28°С.
Тепловий удар супроводжується гіпертермією (підвищення температури тіла) внаслідок перегрівання організму при посиленій теплопродукції i недостатній тепловіддачі. Тепловий удар, який виникає внаслідок дії на організм прямого сонячного випромінювання, називається сонячним ударом. Симптоми цих патологічних станів подібні.
Тепловий удар розвивається переважно раптово. Провісниками його можуть бути загальна слабкість, спрага, головний біль, запаморочення, сонливість, позіхання, похитування при ході, серцебиття, прискорене дихання, гіперемія обличчя, судоми, нудота, блювання, носові кровотечі. У деяких випадках хворий раптово втрачає свідомість i падає. Обличчя бліде з синюшним відтінком, покрите липким потом. Реакція зіниць на світло відсутня. Шкіра на дотик холодна, у той же час при вимірюванні температури в прямій кишці виявляється гіпертермія (40-41°С). При підвищенні температури до 42°С може настати смерть. Дихання прискорене до 40 за хвилину, неглибоке, нерівномірне, пульс ниткоподібний, 120-140 за 1 хв. Тони серця глухі. У важких випадках розвивається кома, яка призводить до смерті при явищах гострої серцево-судинної слабкості.
Допомога. При тепловому ударі хворого потрібно негайно внести в прохолодне приміщення або на свіже повітря, розстібнути комір, покласти в горизонтальне положення з трохи піднятою головою i опущеними нижніми кінцівками. Прикласти холод (міхур з льодом, холодною водою, холодний компрес) на ділянку серця, голову, пахові складки. При гіпертермії можна також використати інші фізичні та хімічні методи охолодження, зокрема, обдування тіла вентилятором, обтирання шкіри ефірно-спиртовим розчином до появи гіперемії, обкутування вологим простирадлом, холодне пиття, промивання шлунку i кишок охолодженими до 10-120С рідинами.
Для виведення із непритомного стану хворому дають вдихати 10 % розчин нашатирного спирту. При зупиненні дихання i кровообігу необхідно терміново починати серцево-дихальну реанімацію.
Термічні опіки.
Опіком називається ушкодження тканин, викликане місцевою дією високої температури. Найчастіше вони є наслідком дії полум'я, гарячих рідин, предметів, розжарених металів, газів тощо.
Перша допомога. Перша допомога повинна бути спрямована на припинення дії високої температури на потерпілого: потрібно погасити полум'я на одязі, винести потерпілого із зони високої температури, зняти з поверхні тіла тліючий i одяг який горить. У момент спалаху одягу люди розгублюються, починають бгати, від чого полум'я поширюється ще інтенсивніше. Тому слід дати команду: "Стій! Лягай! Качайся по землі!". Якщо на потерпілому горить одяг, його потрібно облити холодною водою або накинути на нього ковдру, щільно притиснути її до тіла, щоб погасло полум'я. При опіках гарячими рідинами потерпілого обливають холодною водою, потім обережно знімають одяг або розрізають його так, щоб не травмувати шкіри i продовжують охолодження (холодні компреси, лід, крижана вода). Після припинення дії вогню потерпілого треба винести із небезпечної зони. Роздягати потерпілого не рекомендується, особливо в холодну пору року через те, що охолодження різко погіршить загальний стан організму i сприятиме розвитку шоку.
Наступним завданням першої допомоги є накладання сухої асептичної пов'язки для профілактики інфікування опікової поверхні. Для цього можна використати стерильний бинт або індивідуальний пакет. При відсутності спеціального стерильного перев'язувального матеріалу опікову поверхню можна закрити чистою бавовняною тканиною, випрасуваною гарячою праскою або змоченою етиловим спиртом, горілкою, розчином риванолу чи перманганату калію. Такі пов'язки трохи зменшують біль. Ні в якому разі не можна промивати опікову рану, доторкатись до неї руками, проколювати міхурі, зривати шматки одягу, який присох, змащувати поверхню опіку будь-якою олією або засипати порошками, тому що це сприяє проникненню інфекції i утруднює хірургічну обробку рани. Потерпілого потрібно покласти в положення, при якому менше всього його турбуватимуть болі, тепло укрити, дати випити велику кількість рідини. Зразу потрібно почати протишокові заходи. Для зняття болю, якщо є можливість, потрібно ввести наркотики (омнопон, морфiн, промедол - 1 мл 1 % розчину), можна дати анальгін, пентальгiн, гарячу міцну каву, гарячий чай з вином або трохи горілки.
При опіках, які займають велику площу, потерпілого краще загорнути в чисте випрасуване простирадло i організувати термінову доставку в лікувальний заклад. Перед госпiталiзацiєю важливо забезпечити транспортну iммобiлiзацiю, надати тілу такого положення, при якому шкіра потерпілого була б максимально розтягнута. Наприклад, при опіку внутрішньої поверхні ліктьового згину, руку фіксують у розігнутому положенні. При опіку задньої поверхні руку згинають у ліктьовому суглобі. При опіку долоні кисть фіксують у максимально розігнутому положенні пальців. Перевозять таких потерпілих дуже обережно, в лежачому положенні на здоровій частині тіла. Попередньо під тіло підкладають брезент або ковдру, щоб потім було легше перекладати хворого на носилки, не заподіюючи йому болю.
Перша допомога при хімічних опіках залежить від виду хімічної речовини. При опіках концентрованими кислотами (крім сірчаної) поверхню опіка необхідно протягом 15-20 хвилин обмивати струминою холодної води. Сірчана кислота при взаємодії з водою виділяє тепло, що може підсилити опік. Хороший ефект дає обмивання розчинами лугів: мильної води, 3 % розчином соди (1 чайна ложка на склянку води). Місця опіків, викликаних лугами, також необхідно добре промити струмом води, а потім обробити 2 % розчином оцтової або лимонної кислоти (лимонний сік). Після обробки на обпечену поверхню потрібно накласти асептичну пов'язку або пов'язку, змочену розчинами, якими оброблялись опіки.
Опіки негашеним вапном не можна обробляти водою, видалення вапна i обробка опіку проводиться маслом (тваринне, рослинне). Необхідно вилучити всі шматочки вапна i потім закрити рану марлевою пов'язкою.
Замерзання - це порушення всіх життєвих функцій організму, аж до повного їх припинення, яке настає під впливом низької температури. Переохолодження організму залежить від багатьох факторів: фізіологічного стану організму, адаптації його до низької температури, віку потерпілого, пори року, швидкості охолодження тощо. Кінцевою причиною смерті від замерзання вважають тканинну гіпоксію i аноксію. При температурі Тула близько +250С настає гіпоксія мозку i порушення функцій дихання та серцебиття.
Перша допомога. Усі потерпілі, незалежно від стадії загального охолодження, повинні бути госпiталiзованi. Треба мати на увазі, що потерпілі з легким ступенем замерзання можуть відмовлятися від госпiталiзацiї, оскільки неадекватно оцінюють свій стан.
Головним принципом надання першої допомоги при загальному охолодження є зігрівання. Повноцінне i швидке зігрівання на догоспітальному етапі важко виконати. Необхідно насамперед припинити дію подальшого охолодження організму. Потерпілого заносять до приміщення, автомобіля, закутують ковдрами, знімають мокрий одяг. Ні в якому разі не можна залишати потерпілого на вулиці. Треба напоїти його гарячим чаєм. Не можна давати алкоголю! Він гальмує реакцію центральної нервової системи i сприяє ще більшій втраті організмом тепла. Якщо є можливість, то потерпілого потрібно зігріти у ванні при температурі води +37-380С. Дають краплі кордіаміну, валокордину, краплі Зеленіна та інші серцеві препарати. Після ванни проводиться масаж кінцівок i всього тіла. Хворого кладуть у тепле ліжко, дають гарячу їжу, каву або чай, загрівають грілками, електрообігрівачами.
Замерзання може супроводжуватися такими ускладненнями: відмороженням кінцівок, пневмонією, загостренням туберкульозу тощо.
Найкращими профілактичними заходами проти замерзання є наявність теплого зручного одягу i взуття; своєчасна гаряча їжа i відпочинок; виконання фізичних вправ i тренування при низькій температурі.
Відмороженням називається ушкодження тканин, що є наслідком дії низької температури. Відмороження виникає при тривалому перебуванні людини в умовах низької температури i при порушенні терморегуляції в організмі. Найчастіше ушкоджуються відкриті частини тіла (ніс, вухо) та кінцівки.
Перша допомога зводиться до таких заходів. Обмороженого переносять в тепле приміщення i зігрівають його кінцівки у ванні з початковою температурою води +20°С, яку потім протягом 40-60 хвилин поступово підвищують до 400С. Коли настає гіперемія (почервоніння) шкіри i потепління її, кінцівки миють з милом, осушують м'яким рушником, змащують 5% настойкою йоду, а потім спиртом i укладають так, щоб вони були в трохи підвищеному положенні. Якщо немає умов для прийняття ванни, відморожені кінцівки протирають горілкою або спиртом i роблять масаж для їх потепління. Для поліпшення кровообігу i відновлення функцій організму рекомендується гаряча їжа, чай, кава, вино i вживання серцевих засобів. При початковому ступені відмороження після надання першої допомоги шкіру протирають спиртом i накладають асептичну пов'язку. При другому ступені - після обробки шкіри 5% йодною настойкою та спиртом розрізають міхурі i видаляють загиблий епідерміс. Після повторної обробки накладають асептичну пов'язку. При 1 i 2 ступенях відморожень іноді протягом тривалого часу зберігається набряк i застійна гіперемія шкіри. У цих випадках призначають фізіотерапевтичні процедури (солюкс, УВЧ) i гімнастику. При третьому і четвертому ступенях відморожень лікування спрямоване на якнайшвидше відшарування змертвілих ділянок тканини і збереження життєво важливих функцій.
Електротравма - ураження людини електричним струмом великої сили або блискавкою, що викликає глибокі функціональні зміни центральної нервової, дихальної i серцево-судинної систем, які нерідко поєднуються з місцевими ушкодженнями тканин.
Перша допомога. У більшості випадків потерпілих від ураження електрострумом можна врятувати. При цьому людина, яка надає допомогу, повинна бути дуже уважною, бо найменша необережність може коштувати їй життя. Найпростіше, що необхідно встановити, це кількість потерпілих, яке джерело струму стало причиною нещасного випадку i припинити подальшу дію струму на потерпілого. Якщо поруч є люди, треба попросити їх викликати "швидку допомогу", чітко зазначивши місцеперебування i кількість потерпілих. Інші мають допомогти обмежити доступ до цього місця цікавих осіб i взяти участь у наданні першої допомоги. Для припинення подальшої дії електроструму на потерпілого, треба вимкнути рубильник, викрутити запобіжники, вийняти вилку із розетки. Якщо цього зробити неможливо, потрібно перерубати дріт сокирою з сухим дерев'яним держаком. Дріт слід відсунути сухою палицею, книгою, сухою дошкою тощо. Обірвані дроти необхідно також заземлити або зашунтувати - з'єднавши їх кінці між собою. Якщо дріт перерізати немає чим, то потерпілого відтягують за одяг, нижній край сорочки, ремінь. Робити це необхідно, однією рукою обгорнувши кисть руки плащем, вовняним шарфом, джемпером або будь-якою іншою сухою тканиною. У разі, коли потерплий лежить на землі i контактує із дротом високої напруги, до нього потрібно підходити дрібними кроками, або стрибати на одній або двох стиснутих щільно ногах, щоб самому не потрапити під "крокову" напругу. Для безпеки потрібно стати на суху дошку, гумову підстилку, стопку газет або книг, сухий одяг. Взуття повинно бути без гвіздків. Якщо потерпілий не знепритомнів, але його не можна відірвати від дроту, йому потрібно порадити підстрибнути. У цей момент виникає розрив контакту із землею i дія струму припиняється. Після припинення дії струму починають надавати першу допомогу. Потерпілого кладуть на спину, розстібають одяг i звільняють від стиснення шию, груди, живіт. Забезпечують доступ свіжого повітря i для стимуляції дихання дають понюхати нашатирний спирт. Якщо потерпілий притомний, без тяжких опіків i травм кінцівок, можна дати йому протибольові i заспокійливі засоби, наприклад: анальгін, амiдопiрин, краплі Зеленіна, настоянку валеріани та транспортувати у лікарню.
При тяжких ушкодженнях з явищами клінічної смерті до прибуття машини швидкої допомоги слід негайно приступити до штучного дихання ("рот у рот", "рот у ніс" тощо.). Поширена думка про те, що потерпілого від блискавки або електроструму треба закопувати в землю, нічим не обґрунтована i завдає безсумнівної шкоди.
У випадку закопування людини у землю у неї стискується грудна клітка, що перешкоджає дихальним рухам, i ще жива людина може остаточно загинути. При цьому опіки i рани забруднюються, тіло охолоджується.
Після оживлення особа, яка зазнала електротравми, потребує нагляду i симптоматичного лікування протягом кількох днів. Лікування електричних опіків в основному не відрізняється від лікувальних заходів при опіках термічних.