Способи і техніка оживлення людини

Реанімація - відновлення життєво важливих функцій організму (перш за все дихання і кровообігу). Реанімацію проводять тоді, коли відсутнє дихання і припинилась серцева діяльність чи ці функції пригнічені настільки, що практично і дихання і кровообіг не забезпечують потреб організму. Будь-яка критична ситуація, що закінчується раптовою смертю є показанням до негайної реанімації. При цьому чим раніше вона розпочата, тим ймовірніший успіх. Декілька хвилин, які відділяють стан клінічної смерті від біологічної, не залишають часу на розмови, роздуми і вичікування: при термінальному стані мінімальна, але своєчасно надана допомога буває ефективнішою від найскладніших лікарських заходів, які надаються через тривалий час після клінічної смерті.

Основними методами реанімації є штучне дихання і масаж серця. При тяжкій травмі, ураженні електричним струмом, утопленні, задушенні, отруєннях, низці захворювань може виникнути втрата свідомості, тобто стан, коли потерпілий лежить без рухів, не відповідає на запитання, не реагує на оточуючу обстановку. Людина, яка надає допомогу, повинна вміти відрізняти втрату свідомості від смерті. При виявленні мінімальних ознак життя необхідно негайно приступити до надання першої допомоги.

Ознаками життя є такі:

1. Наявність серцевих скорочень (їх визначають рукою, чи вухом на грудній клітці в області лівого соска).
2. Наявність пульсу на артеріях (його визначають на шиї - сонна артерія, в пахвині - стегнова артерія).
3. Наявність дихання (його визначають по рухам грудної клітки і живота, зволоженню дзеркала, яке прикладається до носа і рота потерпілого, рухах вати чи бинта, які підносяться до ніздрів).
4. Наявність реакції зіниць на світло. Якщо освітити око пучком світла (наприклад ліхтариком), то спостерігається звуження зіниць - позитивна реакція зіниць. При денному світлі цю реакцію можна перевірити так: на деякий час закривають око рукою, потім швидко відводять руку в бік, при цьому помітно звуження зіниці.

Наявність ознак життя свідчить про необхідність негайного проведення реанімаційних заходів. Слід пам'ятати, що відсутність серцебиття, пульсу, дихання і реакції зіниць на світло ще не означає, що потерпілий мертвий. Подібний комплекс симптомів може спостерігатись і при клінічній смерті, коли потерпілому також необхідно надати допомогу в повному обсязі.

Одним з першочергових завдань при оживленні потерпілого та підтримання життєдіяльності травмованого організму є швидке відновлення рівня кисню, необхідного для роботи всіх органів. Досягається це шляхом негайного проведення штучної вентиляції легень і масажу серця. Масаж серця повинен проводитись паралельно з штучною вентиляцією леґенів.

Техніка проведення (період підготовки):

• хворий знаходиться в положенні лежачи на спині, на твердій основі (землі, підлозі, столі, на щиті тощо);
• під лопатки підкладається згорнутий одяг;
• людина, що надає допомогу, знаходиться з лівого боку на колінах чи стоїть (якщо хворий лежить на ліжку із щитом, столі, на тапчані);
• розстібають одяг, що стискує грудну клітку;
• перевіряють, чи вільні дихальні шляхи (їх може закривати язик, сторонні предмети або слиз).

Голову потерпілого максимально закидають назад. Підборіддя повинно бути майже на одній лінії з шиєю. При цьому корінь язика зміщується від задньої стінки гортані, дихальні шляхи розпрямляються і прохідність відновлюється, рот розкривається. При наявності в ротовій порожнині слизу голову й плечі потерпілого необхідно повернути набік, носовою хустинкою або краєм сорочки, намотаними на вказівний палець, прочистити рот та гортань. Після цих попередніх підготовчих дій можна приступити до штучної вентиляції легень і масажу серця.

Найефективнішою вважається штучна вентиляція легенів за методом "рот в рот" або "рот в ніс". При цьому в леґені хворого вдувають до 1,5 л повітря, що за обсягом дорівнює одному глибокому вдиху здорової людини. Леґені розширюються, рефлекторно подразнюючи дихальний центр головного мозку. Це у свою чергу, сприяє відновленню самостійних дихальних рухів та створює в організмі необхідні для газообміну умови.

Техніка проведення: правою рукою необхідно зафіксувати голову в закинутому положенні. Лівою рукою захопити підборіддя, і підтягнувши його вперед і рухом донизу відкрити рот. Першим і другим пальцями лівої руки зажати ніс, зробити глибокий вдих. Щільно, герметично захватити відкритим ротом губи потерпілого, які попередньо накривають куском бинта, марлі (але не хустинкою). Зробити різкий сильний видих; середня тривалість видиху повинна бути 1 с. Частота вдувань повітря - 12-15 за 1 хвилину. При кожному вдуванні необхідно стежити за дихальними рухами передньої стінки грудної клітки. Після вдування повітря негайно звільнити рот хворого. Контролювати пасивний видих по спаданню передньої стінки грудної клітки і по звуку повітря, яке виходить.

Масаж серця зовнішній (непрямий). Важливою складовою частиною оживлення потерпілого є непрямий масаж серця. У випадку зупинки серця, що визначається за відсутністю пульсу на сонній артерії і розширенню зіниць, непрямий масаж необхідно проводити негайно. Іноді при раптовій зупинці серця (внаслідок удару блискавки, задушення тощо) одразу після кількох стискань грудної клітки в ритмі 60-70 за 1 хв. Внаслідок механічного подразнення серця відновлюється його робота, хоча й у мінімальному обсязі. У головному мозку та судинах серця починає циркулювати кров і організм за допомогою своїх компенсаторних механізмів здатний сам справитися з нанесеною йому травмою. Зупинка серцевої діяльності найчастіше спостерігається при травмах, хоча можливе й при інших станах і захворюваннях (прямий удар в серце, крововтрата, опіки, замерзання, інфаркт міокарда отруєння газами, сонячний удар, утоплення тощо). Розрізняють два види штучного масажу серця: прямий (роблять на оголеному серці) і непрямий (стискання грудної клітки).

Суть штучного непрямого масажу серця полягає в насильному стискуванні серця для стимуляції проходження крові по судинному руслу.