Історія

Приблизно, 4 тисячі років тому Тимор був населений представниками австралоїдної раси, що говорили на старопапуаських мовах. Пізніше на Тиморі стали селитися австронезійскі монголоїдні племена, що прийшли з островів сучасної Індонезії. Останніми із цих поселенців прийшли тетуми — ймовірно, в XVI столітті. Тетуми вплинули на розвиток всіх тодішніх жителів острова — беручи приклад з тетумів, вони стали переходити від первісного збирання до землеробства, зокрема, до вирощування рису.

У цей час (в XIV-XIV—XVI ях) Тимор відвідувався яванськими, малайськими й китайськими торговцями, які вимінювали в місцевих жителів сандалове дерево, яке користувалось великим попитом у країнах Південно-Східної й Південної Азії.

Португальці були першими європейцями, що прибули на цю територію в XVI столітті й заснували кілька поселень на острові Тимор, у той час, як навколишні острови були колонізовані голландцями.

В 1512 році на Тиморі вперше висадився португальський торговець сандаловим деревом, в 1556 році з'явилися перші католицькі місіонери, в 1702 році Тимор був офіційно оголошений колонією Португалії.

В 1859 році Тимор за Лісабонським договором був розділений між Нідерландами й Португалією, однак остаточні кордони між володіннями цих двох країн на Тиморі була визначені тільки в 1916 році.

Індонезійська окупація Східного Тимора

Процес деколонізації в португальському Тиморі почався в 1974 році, слідом за падінням авторитарного режиму в Португалії. 28 листопада 1975 року була оголошена декларація незалежності Східного Тимора. Однак, через 9 днів у країну вторглись частини індонезійської армії, і Східний Тимор був проголошений 27-й провінцією Індонезії. Вторгнення й наступний геноцид проводилися за підтримкою США, які поставляли зброю й тренували ескадрони «Копассос». Австралія підтримала агресію й перешкоджали діяльності тиморского визвольного руху за кордоном.

Індонезійське правління відзначалося надзвичайною жорстокістю й насильством. За час 27-літньої окупації було вбито від 100 до 250 тис. чоловік (при загальному населенні під час вторгнення близько 600 тис. чоловік), майже стільки ж стали біженцями. США намагались «незважати» на те, що відбувалось в Тиморі. «Таке питання насправді існує, але воно не має першочергової важливості» — така була відповідь Білла Клінтона на вимогу студентів зустрітися з ним під час зустрічі держав Тихоокеанського регіону.
В 1999 році під тиском ООН у Східному Тиморі був проведений референдум з питання про самовизначення. У результаті 78,5 % населення висловилися за незалежність. Це привело до нового спалаху насильства, що вимагало введення міжнародного миротворчого контингенту. 20 травня 2002 року колишня португальська колонія офіційно була оголошена незалежною державою.

Східно-тиморська криза 2006

Зіткнення, що почались 16 березня 2006 року між звільненими за участь у бунті через надмірно жорстокі, на їх погляд, вимоги армійської дисципліни колишніми військовослужбовцями армії Східного Тимора й поліцією, переросли в масові сутички, розвал влади, поліції, хаос і розгул злочинності. Столицю Східного Тимора Ділі захопили молодіжні банди, мародери і ворогуючі угруповання, а також, що перейшли на сторону повстанців поліцейські, які грабували, били й спалювали будинки місцевих жителів. Повстанцями також висувалися політичні вимоги — відставка прем'єр-міністра Марі Алкатири. Частково нормалізувати ситуацію й зупинити кровопролиття вдалося тільки після уведення миротворчого контингенту з Австралії, Нової Зеландії, Малайзії, Португалії та з інших країн у травні 2006 р., масові безладдя й зіткнення в Східному Тиморі відзначалися в березні й травні 2007. Жертвами конфлікту в Східному Тиморі з березня по червень 2006 р. стали не менш 30 чоловік, загальне число біженців перевищило 27 000 чоловік.